Психологический дуал-клуб G&B

Категории раздела

Мои статьи [33]

Наш опрос

Готовы ли вы изменить свою жизнь к лучшему ?
Всего ответов: 42

Статистика


Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Статьи

Главная » Статьи » Мои статьи

Стилі виховання та функції сім’ї особистості.
 Найважливішою характеристикою сімейного виховання є його стиль, тобто типові для батьків система приймань і характер взаємодії з дітьми. Авторитарний (владний) стиль характеризується прагненням батьків максимально підкорити своєму впливу дітей, припиняти їхню ініціативу, жорстко домагатися своїх вимог, повністю контролювати їхню поведінку, інтереси і навіть бажання. Це досягається за допомогою постійного контролю над життям дітей і покарань. У ряді родин це проявляється в нав’язливому прагненні повністю контролювати не тільки поведінку, але й внутрішній світ, думки і бажання дітей, що може призводити до гострих конфліктів. При такому стилі виховання взаємодія між батьками і дітьми відбувається з ініціативи батьків, діти проявляють ініціативу лише якщо є потреба одержати санкцію на які-небудь дії. Комунікація спрямована переважно або винятково від батьків до дитини. Такий стиль, з одного боку, дисциплінуючи дитину і формуючи в неї бажані для батьків установки й навики поведінки, з іншого боку - може викликати в них відчуження до батьків, ворожість стосовно навколишніх, протест і агресію найчастіше разом з апатією і пасивністю. Демократичний стиль характеризується прагненням батьків встановити теплі стосунки з дитиною, залучаючи її до вирішення проблем, заохочуючи ініціативу й самостійність. Батьки, встановлюючи правила і твердо проводячи їх у життя, не вважають себе бездоганними і пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їхнє обговорення дітьми; у дитини цінується як слухняність, так і незалежність. Довіра до дитини в принципі відрізняє тип контролю над нею в порівнянні з авторитарним стилем виховання, робить основними засобами виховання схвалення і заохочення. Зміст взаємодії визначається не тільки батьками, але й у зв’язку з інтересами й проблемами дитини, яка охоче виступає його ініціатором. Комунікація має двосторонній характер: і від батьків до дітей, і навпаки. Такий стиль сприяє вихованню самостійності, відповідальності, активності, дружелюбності, терпимості. У реальності авторитарний і демократичний стилі виховання в чистому виді зустрічаються не так уже часто. Звичайно в родинах практикуються компромісні варіанти, які ближче до одного або іншому полюсу. Крім того, старші члени родини можуть реалізовувати не ідентичні один одному стилі (наприклад, батько - більш авторитарний, мати - демократична). Ліберальний стиль виховання - ліберальні батьки це повна протилежність авторитарним: вони майже або зовсім не обмежують поведінки дітей. У такій ситуації діти практично позбавлені батьківського керівництва. Навіть якщо вчинки дітей сердять і виводять із рівноваги, ліберальні батьки намагаються стримати свої почуття. Більшість з них настільки захоплюються демонстрацією безумовної любові, що припиняють виконувати безпосередні батьківські функції, зокрема встановлювати необхідні заборони для своїх дітей. Д. Бомрінд вважає, що ліберальні батьки ставляться до дітей із сердечністю й душевною теплотою, приймають їх такими, якими вони є. Як не дивно, але діти ліберальних батьків теж можуть бути агресивними й неслухняними. До того ж вони схильні потурати своїм слабинкам, імпульсивні і часто не вміють себе поводити на людях. У деяких випадках вони стають активними, рішучими й творчими людьми. Е.Маккобі і С.Мартін виокремили ще четвертий, індиферентний тип батьківської поведінки, який відрізняється низьким контролем за поведінкою дітей і відсутністю теплоти й сердечності до них. Батьки не встановлюють обмежень для своїх дітей або через недостатність інтересу й уваги, або у результаті того, що турботи повсякденного життя залишають їм мало сил на виховання дітей. У випадку, коли потурання поєднується із відкритою неприязню, дитина відкрито дає волю своїм руйнівним імпульсам. Більшість неповнолітніх правопорушників виховувалися саме у таких сім’ях . Так, є родини, у яких мати прагне не стільки "формувати” особистість дитини, дисциплінувати її, скільки допомагати її індивідуальному розвитку, домагаючись емоційної близькості, розуміння, співчуття. У той же час метою батька є підготовка дитини до життя через тренування його волі, навчання потрібним і корисним умінням (зрозуміло, згідно з його поглядами). В умовах сучасної дійсності неповна родина в більшості випадків складається з матері з дитиною або декількома дітьми, тобто є по суті материнської. У цьому зв’язку необхідно розглядати особливості відносин матері-дитини і їх вплив на характер психологічного й особистісного розвитку дитини. Е.Т. Соколова виділяє чотири стилі батьківського відношення "мати – дитина”. Позитивний вплив на розвиток дитини в неповній родині виявляє використання такого стилю виховання, як співробітництво. Дана класифікація відносин відноситься до неповної родини, на чолі якої стоїть мати. Б. Берельсон, Г. Стейнер, узагальнюючи результати багатьох дослідників, вважають встановленим, що "чим менше пещення, турботи й тепла одержує дитина, тим повільніше вона дозріває як особистість, тим більше вона схильна до пасивності і апатичності й тим більше ймовірно, що надалі в неї сформується слабкий характер”. Аналіз літератури по даному питанню дозволяє ще раз переконатися в тому, наскільки велика роль родини, а саме батьків, у становленні здоров’я і психіки дитини. Таким чином на процес формування особистості інженерів визначальний вплив має стиль сімейного виховання - спосіб, метод виховання, типова для батьків система принципів і норм, індивідуальних особливостей впливу на особистість. Отже, однією з відмінностей сімейного виховання від суспільного є емоційна форма відносин між батьками та дитиною. У літературі виділяють наступні критерії аналізу дитячо-батьківського ставлення: ступінь емоційної близькості, теплоти батьків до дитини (любов, прийняття, тепло або емоційне відторгнення, холодність) і ступінь контролю за її поведінкою (високий - із найбільшою кількістю обмежень, заборон; низький - із мінімальними заборонами). Проаналізувавши класифікації відомих науковців Д. Бомрід, Е. Маккобі, Е. Счіфера, В. Гарбузова, А. Варги, В. Століна за наступними критеріями - ступінь контролю та емоційної близькості, міжособистісна дистантність, особливості відношення та прийняття дитини батьками, вважаємо, що їх можна умовно поділити на групи: партнерський, дитиноцентричний, жорсткий, нейтрально-заперечуючий стиль. Партнерський стиль (демократичний, авторитетний, кооперація), поєднують в собі високий рівень контролю та теплі стосунки між батьками і дитиною, а також прийняття дитини такою, яка вона є. Батьки приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті до спілкування з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах. Позитивним є те, що у колективі, така особистість прагне у будь-яких видах діяльності займати лідерські позиції, буде впевненою в собі. Дитиноцентричний стиль (гіперопіка, "кумир сім’ї”, симбіоз, "відносини для двох”, "дитина, що замінює чоловіка”, "гіперсоціалізуюче виховання”) - надмірна опіка, дріб’язковий контроль, пильне стеження за дитиною. Батьки, які так поводяться, в більшості випадків мають підвищений рівень тривожності та різні страхи, вони постійно мають відчуття, що з дитиною повинно щось трапитись. Хоча гіперопіка базується нібито на любові, такий тип спілкування має негативні наслідки - особистість росте несамостійною, нерішучою, часто в колективах таку особистість ігнорують, не помічають. Жорсткий стиль (авторитарний, "жорстоке звернення до дитини”, "надмірна вимогливість”, "авторитарна гіперсоціалізація”, "сильна вольова мати”), в основі всіх цих варіантів лежить елемент підкорення. Цей стиль включає в себе високий рівень контролю та холодні стосунки. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх беззаперечного виконання, накази обговоренню не підлягають. Коли ж дитина проявить спротив, то за це вона може бути суворо покарана, вид покарання обирають батьки, фізичне в тому числі. Такий стиль спілкування руйнує психіку дитини. Позбавлення любові і піклування, уваги і турботи, з іншого боку, постійний контроль, докори та насилля формують агресивно налаштовану, апатичну, невпевнену особистість. Використовують цей стиль батьки, які, можливо, теж виховувались авторитарними особистостями, що мають певні психічні розлади, страждають алкоголізмом, наркоманією. Нейтрально-заперечуючий стиль (індиферентний, ігноруючий, "неприйняття, емоційне відторгнення”, бездоглядність, "дитина тягар для матері”, "мати з розбитою долею”, "сім’я, яка змушена боротися за соціальне та економічне виживання”) поєднує в собі низький рівень контролю та холодні стосунки. В основі цих стилів лежать нехтування дитини, відкидання індивідуальних особливостей, відсутність зацікавленості її життям. Батьки не проявляють зацікавленості у вихованні власних дітей, не встановлюють для них жодних обмежень. Вони закриті для спілкування через те, що вони зацікавлені тільки власними проблемами. Поєднання цих критеріїв особливо негативно впливає на психіку дитини, оскільки вона не має відчуття впевненості, потрібності, захищеності в житті. Тієї любові, якої позбавили її батьки, особистості, буде не вистачати все життя, і дитина шукатиме її в інших людях, дуже добре, якщо ці люди будуть хорошими та авторитетними. В зворотному випадку дитина може схилятися до руйнівного типу поведінки. Слід зазначити, що жорсткий та нейтрально заперечуючий стилі дитячо-батьківської взаємодії мають руйнівний вплив на особистість. Найбільшу шкоду для розвитку особистості чинить непослідовність та неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, також дитині важко збагнути, якої саме поведінки очікують від неї батьки. Складними та багатогранними є відносини у парі "мати-дитина”, особливо, коли сім’я є неповною. Згідно з поглядами Ф. Хорвата, "материнська любов виховує чутливість, увагу до людей, вміння співстраждати й допомагати їм, бути надійною і вірною людиною; завдяки матері в дитини розвивається здатність любити, зароджуються джерела альтруїзму, позитивних духовних нахилів”. Тип батьківського виховання має істотний вплив на розвиток психіки, зокрема на розвиток особистості. У психологічній літературі поняття "стиль батьківського відношення”, "тип сімейного виховання”, "батьківська позиція” дуже часто розглядаються як синоніми. Під стилем сімейного виховання розуміють багатомірне утворення, що включає когнітивний, емоційний і поведінковий компоненти, опираючись на визначення А.Я. Варги, яка описує батьківське відношення як цілісну систему різноманітних почуттів стосовно дитини, поведінкових стереотипів, які практикуються у спілкуванні з дитиною, особливостей сприйняття й розуміння характеру дитини, його вчинків. Із класифікацій, що зіставляють особливості формування особистості і стилі сімейного виховання, найцікавішою, деталізованою представляється класифікація, запропонована А. Е. Лічко і Е.Г. Ейдемілер для підлітків. Автори виділили наступні відхилення в стилях сімейного виховання: Гіпопротекція. Характеризується недоліком опіки і контролю. Дитина залишається без нагляду. До особистості дитини проявляють мало уваги, немає інтересу до його справ, часто фізична занедбаність і не доглянутість. При схованії гіпопротекції контроль і турбота носять формальний характер, батьки не включаються в життя дитини. Домінуюча гіперпротекція. Проявляється в підвищеній, загостреній увазі й турботі, надмірній опіці й дріб’язковому контролі поведінки, стеженню, заборонах і обмеженнях. Дитину не привчають до самостійності й відповідальності. Це приводить або до реакції емансипації, або до безініціативності, невміння постояти за себе гіперпротекція, що потурає. Так називають виховання "кумира родини”. Результат такого виховання проявляється у високому рівні домагань, прагненні до лідерства при недостатніх завзятості й опору на свою силу. Емоційне відкидання. Дитиною тяготяться. Її потреби ігноруються. Іноді з нею жорстоко поводяться. Батьки вважають дитину тягарем і проявляють загальне невдоволення дитиною. Цей стиль виховання виявляє найбільш негативний вплив на розвиток особистості. Жорстокі взаємини. Можуть проявлятися відкрито, коли на дитині зривають зло, застосовуючи насильство. Підвищена моральна відповідальність. Від дитини вимагають чесності, порядності, почуття боргу, що не відповідає її віку. Ігноруючи інтереси й можливості дитини, покладають на неї відповідальність за благополуччя близьких. Батьки сподіваються на особливе майбутнє своєї дитини, а дитина боїться їх розчарувати. Часто йому передоручають догляд за молодшими дітьми або старими. Крім цього виділяються також наступні відхилення в стилі батьківського виховання: перевага жіночих якостей, перевага чоловічих якостей, перевага дитячих якостей, розширення сфери батьківських почуттів, страх втрати дитину, нерозвиненість батьківських почуттів, проекція власних небажаних якостей. А.Я. Варга й В.В. Столін виділяють чотири типи батьківського відношення: 1. Що схвалюють – авторитарний – суб’єктивне благополуччя батьків: тепле відношення і прийняття дитини з вимогами соціальних успіхів і досягнень при контролі в цих областях. 2. Що відторгає з елементами інфантилізації й соціальної індивідуалізації – емоційне відкидання дитини, низька цінність його індивідуально-характерних властивостей, відношення як до більш молодшого в порівнянні з реальним віком, приписування поганих нахилів. 3. Симбіотичний – прагнення встановити з дитиною тісний напружений емоційний контакт, бути спільником у всіх сферах його життя. 4. Симбіотично-авторитарний – гіперпротекція і тотальний контроль поведінки психічного життя дитини, блокування здійснення дитячої потреби в психосоціальній ідентифікації. Параметри виміру батьківського відношення: "прийняття – відторгнення”, "кооперація” (соціальна бажаність), "симбіоз”, "авторитарна гіперсоціалізація”, "маленький невдаха” (інфантилізація – інвалідизація). Як видно із прикладів, наведених вище, єдиної основи класифікацій типів сімейного виховання немає. Іноді за основу беруться емоційні компоненти виховання, іноді способи впливу на дитину, іноді батьківські позиції і т.п. Більшість дослідників проблеми неврозів вважають, що деструктивний стиль відносини батьків до дитини веде до виникнення аномалій формування особистості в дитячому віці. За словами В.С. Мухіної у реальному житті все ще більш складно, ніж у будь-якій класифікації. У родині можуть бути представлені одночасно кілька стилів ставлення до дитини: батько, мати, бабуся і дідусь можуть конфліктувати один з одним, відстоюючи кожний свій стиль, і т.д. Родина виконує наступні функції: - виховна функція; - економічна – полягає у бажанні членів родини задовольнити свoї матеріальні потреби; - емоційна функція - задоволення базових психологічних пoтреб (пoтреба у визнанні, повазі, симпaтії, емоційній підтримці); - функція духoвнoгo спілкування – спільне проведення дозвілля (дана функція грає значну рoль в духовному розвитку людини); - функція первинного соціального контролю – забезпечення виконання соціальних норм членaми родини і ін. функції, що соціалізують, родини. Яку б сторону розвитку дитини ми не взяли, завжди виявиться, що вирішальну роль у її ефективності на тому або іншому віковому етапі відіграє родина. Тому обмежимося декількома аспектами. По-перше, родина забезпечує фізичний і емоційний розвиток людини. У дитинстві і в ранньому дитинстві родина відіграє визначну роль, яка не може бути компенсована іншими інститутами соціалізації. У дитячому, молодшому шкільному й підлітковому віках її вплив залишається основним, але перестає бути єдиним. По-друге, родина впливає на формування психологічної статті дитини. В перші три роки життя цей вплив визначальний, саме в родині йде незворотній процес статевої типізації, завдяки якому дитина засвоює атрибути приписуваної їй статті: набір особистісних характеристик, особливості емоційних реакцій, різні установки, смаки, поведінкові зразки, пов’язані з маскуліністю або фемініністю. Істотну роль у цьому процесі родина продовжує відіграти й на наступних вікових етапах, допомагаючи або заважаючи формуванню психологічної статі підлітка, юнака. По-третє, родина відіграє провідну роль у розумовому розвитку дитини, а також впливає на відношення дітей, підлітків і юнаків до навчання і багато в чому визначає її успішність. На всіх етапах соціалізації освітній рівень родини, інтереси її членів позначаються на інтелектуальному розвитку людини, на тому, які шари культури він засвоює, на прагненні до продовження утворення і до самоосвіти. По-четверте, родина має важливе значення в оволодінні людиною соціальними нормами, а коли мова йде про норми, що визначають виконання їм сімейних ролей, вплив родини стає кардинальним. Батьки, які самі в дитинстві пережили нестачі уваги або яким не вдалося успішно розв’язати в родині свої дитячі конфлікти, або проблеми, пов’язані з статевим дозріванням, як правило, не здатні встановити зі своєю дитиною тісний емоційний зв’язок. В п’ятих, у родині формуються фундаментальні ціннісні орієнтації людини, що проявляються в соціальних і міжетнічних відносинах, а також визначальних його стиль життя, сфери й рівень домагань, життєві устремління, плани й способи їх досягнення.

Захаров А. И. Психотерапия неврозов у детей и подростков. – Л., 1982. – 216 с.
Захаров А. И. Происхождение и психотерапия детских неврозов. - Изд-во: КАРО, 2006. – 672 с.
Захаров А.И. Детские неврозы. - СПб: «Респекс», 1995. - 192 с.
Захаров А. И. Неврозы у детей и подростков. - М., 2004.- 336 с.
Дружинин В. Н. Психология семьи. – М., 1996. – 158 с.
Дружинин В.Н. Психология семьи. – Екатеринбург: Деловая книга, 2000. – 208 с.
Куликова Т. А. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Учебник для студ. сред, и высш. пед. учеб. заведений. - М: Издательский центр "Академия", 2007. - 232 с.
Матейчик З. Некоторые психологические проблемы воспитания детей в неполной семье // Воспитание детей в неполной семье.- М.: Прогресс, 2006. - С. 70-98.
Мантейчек З. Родители и дети. — М.: ТЦ Сфера, 2002. – 415 с.
Марова 3. Ребенка воспитывает одна мать // Воспитание детей в неполной семье. - М.: Прогресс, 2006. - С. 6 – 68.
Шнейдер Л.Б. Психология семейных отношений. Курс лекций. М.: Апрель — Пресс, Из-во ЭКСМО —Пресс, 2000. - 512 с.
Спиваковская А.С. Как быть родителями. М.: Педагогика, 1986. — 160 с.
Соколова Е.Т. Самосознание и самооценка при аномалиях личности. – М.: Юнити, 2007. – С. 192-201.
Целуйко В.М. Вы и ваши дети. – Ростов на Дону «Феникс», 2004.- 544с.
Варга А .Я. Типы неправильного родительского отношения. Автореф. дисс. .канд. психол. наук. М., 1987. - 18 с.
Варга А .Я. Системная семейная психотерапия. Краткий лекционный курс. -СПб.: Речь, 2001.- 144 с.  


Если Вам понравилась эта статья, нажмите, пожалуйста, "Мне нравится", прокомментируйте ее и обязательно поделитесь статьей со своими родными, близкими, друзьями и коллегами!



Источник: http://upsihologtandem.at.ua/
Категория: Мои статьи | Добавил: Mihail (02.11.2011) | Автор: Михаил E W
Просмотров: 8378 | Комментарии: 1 | Теги: воспитание, функции, стиль воспитания | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]

Вход на сайт

Поиск